Під час блокади Чернігова Артем Ракітін як волонтер вивозив людей з міста, а згодом пішов служити до спецпідрозділу ГУР “Артан”. Брав участь в операціях на острові Зміїний, “вишках Бойка”, а в жовтні 2023 року отримав важке поранення ока під час боїв на Куп’янському напрямку. Нині проходить реабілітацію і хоче повернутися до служби.
Артем висловив підтримку нашому проєкту та наголосив на важливості реабілітаційних центрів у наш час.
Розкажіть про волонтерство та свій бойовий шлях?
З початком повномасштабного вторгнення разом з командою евакуювали понад 26 тисяч людей з Чернігова. Важка робота. Евакуація – це не просто виїзд на автобусах, але і вантажні автомобілі, човни, термобудки – все, щоб допомогти населенню міста-героя Чернігова. Складними шляхами ми вивозили людей до залізничного вокзалу Києва, а назад повертались із гуманітарною допомогою для військових і цивільних, що залишились у місті. Створили великий гуманітарний штаб Roket, який працює і нині: допомагаємо вразливим категоріям населення, похилим людям та діткам.
Я був у добробаті та прийняв для себе важливе рішення обороняти неньку Україну у складі спецпідрозділу Головного управління розвідки “Артан”. Побратими у підрозділі налаштовані рішуче захищати рідну землю та протистояти ворогу. Інакше не може бути!
Як і коли ви отримали поранення?
Це була піхотна задача. Поранення я отримав на Купʼянському напрямку, де ми перебували із суміжним підрозділом “тридцять двійкою”. Нашу посадку щільно атакували нерівними силами: нас було 10 бійців, а росіян біля 35-40. Бій був важким, але ми дали росіянам гідну відсіч, впоравшись із завданням на всі 110%. Поранення отримав уламком в обличчя, коли по нашій посадці відпрацьовував танк. Побратим взяв командування на себе і бій продовжився, а тому ще кілька годин мені не змогли надати потрібну медичну допомогу. Якось так.
Розкажіть про шлях реабілітації після поранення?
Зараз я проходжу лікування і реабілітацію. Оперують і оперують. Найважливіше, що лікарям вдалося “зібрати” око, наклали понад 26 швів… Одним словом – це тривалий і важкий процес, але з допомогою лікарів та Божою поміччю все буде добре. Моє лікування проходило в Україні і я вдячний і нашим лікарям, і закордонним спеціалістам, які долучаються та допомагають нашій країні. Це жорстока війна і в лікарнях страшенний потік людей, наших побратимів, які потребують допомоги. У наших медиків велике перевантаження, але попри це, офтальмологічні лікарі працюють з вибухово-мінними травмами дуже добре. Здорове око та око після мінно-вибухової травми – це дві великі різниці. І, дякувати Богу, наші лікарі всьому навчені та оперують дуже складні випадки.
Ви хочете повернутись у стрій після поранення. Як знайти у собі мотивацію?
Скажу вам більше: я завтра вже їду до побратимів. Зараз я на лікарняному, а хлопці перебувають на задачі. Після потягу я планую поїхати додому, а потім відразу до них. Вам не передати моє внутрішнє почуття і самовідданість підрозділу. Ми будемо боротися! Мене питають: “А за що ти воюєш?”. Відповідаю: “Я воюю за свою сімʼю, за нашу землю. З нами Бог! І я ніколи не допущу, щоб по рідній українській землі ходили окупанти. За моє життя цього точно не буде! І я буду боротися, бо, як писав Тарас Григорович Шевченко: “Борітеся – поборете”. У цьому моя мотивація!”
Ваші думки про проєкт 4.5.0 Recovery Center?
Я можу назвати це дуже файним проєктом 🙂 І таких ініціатив має бути якомога більше по всій Україні, оскільки вони дуже важливі. Реабілітаційні центри важливі не лише для військових, але й для суспільства. Це моє особисте відчуття. На жаль, наше суспільство ще недостатньо адаптоване до людей, у яких немає ноги чи руки. А це реалії нашої країни, до яких всі мають бути готовими.
Важливо працювати з військовими, які отримали поранення: тренажерні зали, додаткові курси (програмування, наприклад) та залучати хлопців до різних активностей. Ветерани, які втратили кінцівки – спочатку вони мають психологічно підготуватись до реабілітації, а вже потім бути готовими до нового життя, працевлаштовуватись. Потрібно пристосовуватись до нових умов і нашим хлопцям це точно під силу! Для реабілітаційного центру важливо надати усі умови для відновлення, щоб людина не загубилась сама в собі. Бо це важко. Коли я лежав у лікарні, я бачив хлопців, які втратили зір. Вони почувають себе розгублено. Це страшно, адже людина віддає своє здоровʼя і життя. Я морально підтримував таких хлопців, але їм необхідно набагато більше підтримки та відновлення. Елементарно лише навчитись читати. Складні реалії життя про які треба кричати кожному. Бути “трьохсотим” – це ще не вирок. З людьми потрібно працювати і працювати.
Що важливо врахувати в роботі реабілітаційного центру на вашу думку?
Підтримка і увага – цього дуже потребують військовослужбовці! Людина віддає найголовніше – своє здоровʼя і життя. Щодо цивільних: я розумію, що всі працюють і вважають себе “економічним фронтом”. Друзі, повірте, що гроші заробляти набагато простіше, ніж воювати. Кажу щиро. Тому потрібно залучати суспільство до допомоги військовим, які перебувають на відновленні. Принаймні прийти з дітьми та прочитати вірші, поділитись малюнками. Вони цього потребують. Наведу інший приклад: військовий може просто прийти на СТО підкачати колеса, а власник не візьме за це коштів. Бізнес не втратив багато, а військовий відчуває увагу і повагу до себе. І це теж мотивує і дає опору протистояти росії.
Я вражений проєктом 4.5.0. Recovery Center. Величезний масштаб проєкту – цілий корпус! Ви великі молодці. Я думаю у вас все вийде, з Божою поміччю та підтримкою небайдужих людей. Варто застосовувати різні методики для відновлення бійців, залучати закордонний досвід, різні програми та зміну активностей. Навіть відпочинок в горах здатний лікувати. Перш за все увага до потреб ветеранів.
Це дуже важка і несправедлива війна. Весь світ повинен це розуміти, допомагати і долучитись усіма силами. І все буде 4.5.0.