“У цій країні ще жодне покоління не померло природною смертю, кожне застало війну”
– Озрен Кебо “Сараєво для початківців”
Війна в Боснії та Герцеговині тривала з квітня 1992 року по вересень 1995 року між Сербією і Чорногорією з одного боку, Республікою Боснія і Герцеговина – з другого і Хорватією – з третього. Це одна з найстрашніших сторінок історії Балкан: чотирирічна облога Сараєва, різанина у Сребрениці, концентраційні табори Омарська, Кератерм і Трнопольє. Український військовий контингент також перебував у складі миротворчої місії НАТО та у липні 1995 року врятував мешканців боснійського міста Жепа від масових вбивств та геноциду.
У 1991 році населення Боснії складало 4 364 600. За попередніми оцінками наприкінці 90-х років війна забрала життя 250 тис. чоловіків, 35 тисяч жінок були зґвалтовані. За роки війни країну покинули майже 2 мільйони мешканців, зокрема 100 тисяч переселились у Хорватію.
Подальші дослідження вказують на 104 732 жертв. Цифри зіставлені з достовірними списками смертей та відповідають попереднім оцінкам Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії.
Війна в Боснії та Герцеговині охопила все суспільство і залишила відбиток майже на всіх, хто там живе. Війна мобілізувала все суспільство: згідно з опитуванням МКЧХ, три чверті населення підтримували ту чи іншу сторону:
- Понад 60% населення проживало в районах війни, з яких половина були змушені переселитись.
- 29% населення брали участь у воєнних діях. Майже третина солдатів зазнали поранення, а майже кожен десятий потрапив у полон.
- 53% втратили зв’язок із членами сім’ї
- 44% були змушені покинути свої домівки.
Боснійська громада країни зазнала найвищого рівня травм, пов’язаних безпосередньо з війною: 18% босняків було поранено, 10% потрапили у полон, 7% зазнали тортур у концентраційних таборах. Навіть під час жорстокої війни і чотирирічної облоги столиці в охоплених війною районах запроваджували програми психічного здоровʼя: облік пацієнтів зі скаргами на ментальні порушення, регулярні трансляції на тему психічного здоровʼя, групові та індивідуальні консультації. У квітні 1994 року «Лікарі без кордонів» розпочали проєкт психічного здоров’я у Сараєві, яке перебувало в облозі.
Після війни та великих руйнувань Боснія і Герцеговина була відновлена за допомогою втручання США та західноєвропейських держав, особливо Німеччини, Великої Британії, Франції. Міжнародна допомога включала фінанси від держав-донорів, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та низки філантропічних ініціатив.
За перші 16 місяців після підписання Дейтонської мирної угоди, в якій повернення біженців було одним із пріоритетів післявоєнного устрою, до своїх будинків повернулося лише близько 20% усіх переміщених осіб.
Місто Сребрениця стало відоме на весь світ після одного з наймасштабніших воєнних злочинів у сучасній історії – запланованого вбивства понад 8 тисяч чоловіків-мусульман. Після війни туди повернулися лише близько 4000 мусульман з майже 28 000 довоєнного населення босняків.
“Але чи могли вони знову комфортно жити зі своїми сусідами-сербами?
Ніколи. Ніколи. Ніколи. Ми не довіряємо їм, а вони не довіряють нам.
Як ви думаєте, наша молодь буде діяти, коли дізнається, що їхніх батьків убили сусіди? Вони завжди будуть пам’ятати.“
After the war was over (Volume 3/ Number 140/ 2005)
Війна в Боснії та Герцеговині закінчилася 29 років тому, але процес подолання її наслідків триває і досі. Він затягнутий та складний для потерпілих.
У 1996 Світовий банк підготував “WAR VICTIMS REHABILITATION PROJECT” – програму реабілітації жертв війни, яка повністю відповідала підходам ВООЗ. У ній зафіксовано, що станом на грудень 1995 року зареєстровано 12 296 людей з інвалідністю, а число осіб, які потребували фізичної реабілітації внаслідок поранень на війні, становило від 40 до 70 тисяч.
Оцінка посттравматичних стресових розладів припускає щонайменше 15% населення можуть відчувати психічні розлади або серйозні наслідки війни, які необхідно лікувати. Найвищий відсоток серед дорослих чоловіків у віці від 25 до 44 років. Окрім солдатів, які незабаром мають повернутися до цивільного життя, перші опитування показують, що велика частка жінок і дітей (70-80% у деяких районах) були свідками військових дій і зазнали психологічної травми, яка, ймовірно, глибоко відобразиться на їх майбутню поведінку.
Значною проблемою для повоєнної Боснії стала відсутність належних умов для надання фізичної та психологічної реабілітації, ортопедичної хірургії та протезування. Причинами стали значні руйнування цивільної інфраструктури, відсутність чіткої концептуальної основи для всіх кантонів, відсутність базового обладнання та єдиної бази даних захворювань серед громадян, які постраждали від війни. Частина громадян не мала доступу навіть до базової медичної допомоги.
До війни у обмеженому масштабі фізичну реабілітацію отримували у госпіталях та спеціалізованих реабілітаційних центрах. Бойові дії лише загострили проблему з фінансуванням таких центрів, відсутністю обладнання та витратних матеріалів. Робоча група “WAR VICTIMS REHABILITATION PROJECT” визначила 10 лікарень, які будуть підтримувати центри реабілітації в громадах. Три з цих лікарень мали лише загальні хірургічні відділення, а інші сім (клінічні центри в Сараєво, Мостарі та Тузлі, державна лікарня в Сараєво та лікарні в Зеніці, Біхачі та Лівно) вже мали ортопедичні хірургічні відділення.
USAID впроваджували “Bosnia Reconstruction program”, завдяки якій у 2001 році вдалось відновити 8 лікарень та центрів охорони здоровʼя, що забезпечували послуги для 800 000 громадян Боснії та Герцеговини.
У країні діяли спеціальні програми психічного здоров’я для біженців та жертв війни, у яких розвинулись серйозні психічні розлади. У країні діяли лише 5 локальних реабілітаційних центрів, які надавали допомогу постраждалим з ПТСР.
Рівень безробіття у країні у 2005 році становив 30%, а в деяких регіонах – 80%. Близько 50% населення Боснії перебувало на межі бідності або за нею, 50% не мають доступу до медичної допомоги, а 18% – електрики. Роздутий бюрократичний апарат Боснії — п’ять президентів, два прем’єр-міністри, 13 міністрів освіти, які обслуговують різні владні структури — поглинає 60 відсотків валового внутрішнього продукту країни.
Прокурорська служба МТКЮ та низка неурядових організацій встановили, що за час війни у Боснії і Герцеговині за приблизними оцінками було зґвалтовано від 30 тис. до 50 тис. жінок-мусульманок. Точна кількість дітей, народжених внаслідок злочинів над ними, не відома. Завдяки діяльності боснійської неурядової організації «Забуті діти війни», відомо про народження близько 4 тис. дітей.
Говорити у боснійському суспільстві про сексуальне насилля не прийнято. Це пов’язано із статусом жінки у мусульманському суспільстві, суспільними стереотипами та страхом. Жертви не говорять, бо знають, що постраждають не тільки вони, а й члени їх сімей. Багато з жінок, а також чоловіків (про такі випадки сексуального насилля відомо дуже мало, бо жертви не хочуть ділитися пережитим жахом) продовжували жити поруч зі своїми кривдниками. Окрім страху, жінки та чоловіки намагаються справитися із психологічними травмами та осудом суспільства. Останній фактор якраз і зупиняє багатьох від того, щоб аби звернутися до поліції, або записатися до психіатра.
Вже у 2019 році Комітет ООН проти катувань постановив, що боснійська влада повинна виплатити компенсацію жертвам сексуального насильства під час війни та якомога швидше надати відповідну безкоштовну медичну та психологічну допомогу. Прийняття рішення ускладнювалось небажанням влади розробити відповідне законодавство та визнати ще декілька десятків тисяч жінок і їхніх дітей цивільними жертвами Визвольної війни, а також через небажання розбиратися із прямими та непрямими наслідками воєнних злочинів.
Через три десятиліття після війни в Боснії та Герцеговині у 2023 році Закон про захист цивільних жертв війни було прийнято. Діти, народжені внаслідок зґвалтування під час війни, визнавались особливою рівноправною категорією в суспільстві. Крім того, були визначені та зміцнені права цивільних жертв війни, у тому числі жертв сексуального насильства. Закон також вводив деякі нові пільги для цивільних жертв війни, такі як право на першочергову медичну допомогу, включаючи санаторно-курортну реабілітацію. Закон набув чинності 1 січня 2024 року, а велика частина жертв не дожила до його прийняття.
Роботу з ветеранами та людьми, які постраждали від війни, не можна назвати успішною. Станом на сьогодні у країні досі обмежений доступ до спеціалізованих центрів реабілітації, фізичної чи психологічної. Лише поодинокі ініціативи небайдужих людей або самих ветеранів дають певні поштовхи у цьому напрямку. Але, звичайно, вони діють переважно без державної підтримки.
Для України важливо вивчати досвід повоєнної Боснії та Герцеговини – як позитивні так і негативні аспекти. Зокрема, сфера відбудови житла та пам’яток архітектури, пошук зниклих безвісти та розслідування та покарання воєнних злочинців. У серпні 2023 року Денис Шмигаль зустрівся з головою Президії Боснії і Герцеговини обговорили програми реабілітації українських воїнів та програму гуманітарного розмінування.