Перш за все необхідно зосередження уваги на людині, а не на її інвалідності. Кажіть “людина” і, якщо це необхідно вказати, додавайте “з порушеннями зору”, “з ампутованою ногою” тощо – і не помилитеся. У реаліях сьогодення це база, яку має знати кожен!
Будь-які звернення, крім правильних, є порушенням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування терміна “особа з інвалідністю” та похідних від нього». У 2017 році внесли зміни до 37 законів України, у положеннях яких є слова «інвалід», «дитина-інвалід», «інвалід з дитинства» та «інвалід війни». Терміни замінили на «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю», «особа з інвалідністю з дитинства» та «особа з інвалідністю внаслідок війни».
Єдиним коректним терміном сьогодні є «людина (особа) з інвалідністю». Коли ми говоримо «інвалід», ми ніби навішуємо на людину тавро. Але інвалідність — це тільки одна з ознак людини, при цьому вона може бути чиєюсь дружиною, донькою, сином чи братом, з темним чи рудим волоссям, професіоналом у якійсь справі, спортсменом, з купою досягнень тощо. Тому коректно у такому випадку дотримуватися принципу «person first language», тобто, пам’ятати, що на першому місці завжди людина, а вже потім її ознака, якщо це необхідно вказати.
Слово «вади», як і «недоліки», досить поширене й сьогодні, багато людей вживають його без усілякого наміру когось образити. Однак у самому слові є негативний відтінок, адже під вадами характеру, наприклад, ми маємо на увазі риси, які не найкраще характеризують людину. Тоді як поняття «порушення функції» просто констатує, яку функцію людина може чи не може виконувати.
- У розмові з людиною, яка користується кріслом колісним, уникайте емоційно забарвлених фраз, слів-перебільшення та жаргонізмів. Жодних “особливих потреб”. Сходи з пандусом – це не особливо, а нормально і стане у пригоді не тільки тим, хто пересувається на візку, а й мамам з немовлятами, пасажирам із валізами, або людині з переломом ноги. Безбарʼєрність – це поважати можливості іншої людини.
- Ще одне неприйнятне слово – “каліка”. Воно образливе. Можна казати “люди, які отримали каліцтва”, або “люди з ампутацією”. «ПТСР-ник» чи «травматик» — слова, що патологізують людину, нібито говорячи нам: «обережно з цією людиною, бо вона травмована». Такі вислови й ставлення є неприпустимими та образливими для людини з травматичним досвідом. Терміни, які варто використовувати замість «контузії» – мінно-вибухова травма, легка черепно-мозкова травма, струс. Те саме стосується слова “контужений”, яке є неприпустимим!
- Насамперед людина, а потім iї особливість! Щодо «глухонімий»: це нав’язаний та неправильний термін. Глухонімота – дуже рідкісне захворювання, коли уражені органи слуху та мовлення. Більшість нечуючих людей не спілкуються не тому, що не можуть, а тому, що не чують себе. А крім того, як і «сліпий», слово «німий» теж є метафоричним, коли мають на увазі мовчазну людину, і в цьому випадку воно теж може бути образливим. Важливо зауважити, що правильним варіантом є виключно “жестова мова”— це мова, яку використовують люди з порушеннями слуху.
Найголовніше правило — проявляти повагу. Цього достатньо, щоб спілкування було екологічним. Коли ви не впевнені, чи є слово образою або ні, чи не зачіпає воно почуттів, спробуйте поставити себе на місце людини, до якої ви звертаєтеся, про яку ви говорите або пишете. Чи сподобалося б вам таке звернення, чи хотіли б ви, щоб про вас говорили так?
Джерела:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2581-19#Text
https://minjust.gov.ua/m/govorimo-bez-bareriv-lyudina-z-invalidnistyu